Нотатки до книги: Исторiя Новой-Сѣчи или послѣдняго Коша Запорожскаго

Книга написана Аполлоном Скальковським у 1840 р. (скачати друге видання — 1846), за основу її написання взято безпосередньо архів Війська Запорозького Низового із цієї останньої Підпільненьської Січі.

Ось, що про цю книгу пишуть розумні люди:

Предметом вивчення Скальковського було запорозьке козацтво в останній період його існування (1734 — 1775). В Запорозькій Січі А. Скальковський вбачав общину на зразок військово-монашеських орденів, що існували у Західній Європі в середні віки. Подібно до католицьких лицарських орденів запорозьке козацтво ніби було пов’язане узами общини (societas), віри (religio) та покликання (vocatio) або мети. Під останньою Скальковський розуміє боротьбу з «невірними». «Поняття про общину, або товариство (орден, по-польськи Zakon) зустрічаємо на кожному кроці в діях Запорожжя» ... 

На взірець лицарів запорожці були зв’язані священними обітницями «товариства», бо всі козаки, незалежно від звання, віку та походження, ставали братами-товаришами, називали свого курінного і кошового отаманів батьком-отцем, а козаків — братчиками».

Автор оповідає перебіг російсько-турецької війни та участь січовиків у ній. Після "атакування Січі" москалями, як розділилася козацька громада, і яким був подальший розвиток запорожців за Дунаєм, на Кубані та, власне, на Запоріжжі.

Читайте оригінал, він не такий вже й великий, а сканована сторінка книги 1846 року дуже добре влазить на планшет. Я ж додам кілька нотаток, так би мовити, не по суті.

• Після походу за  Південний Буг запорожці поверталися, "ясыру волошского набравши". І от цікаво, то були звільнені від турецьких панів на Волощині побратими, яких татари туди відвели в полон (що й є "ясир"), чи це козаки набрали ясиру на території, контрольованій турками, як це татари робили на території України. Далі цих волохів, тобто молдаван, оселили у Волоських хуторах у Кодацькому відомстві - зараз передмістя Дніпра. Знов, таки, або це полонені набрали в полоні собі дружин і не могли більше воювати, або це таки був їхній ясир, і козаки набрали собі чи у царську казну рабів. 
• Фортеця Хаджибей, що після російського звоювання була перейменована на Одесу, не була якоюсь там маленькою й незначною. Згадується, як козаки палили передмістя Хаджибея, та не могли здолати великих кам’яних укріплень. Тобто усі ці байки імперські про "Єкатерина основала...", "220 лет Одессе" - то таки байки.
• Завжди мені видавалася дивною, як для Причорномор’я, назва "Кінбурнська фортеця". Згадується тут вона у трьох варіантах:
  Кінбурн = Кімбор = тур. Kılburun - гостра волосина (бо стоїть на довгій вузькій піщаній косі у морі).
• Межигірський Монастир (той, на місці якого зараз януковичева Хонка) відряджав багато священників на Січ, а козаки віддавали в монастир багато свого заробленого майна. Священники часто називаються межигірцями.
• Назви частин фортеці виразно тюрксього походження на Плані Нової Січі: 
  • Гассанбаша (Гассан-баш, Hassan baş тур. "голова, чи може башта, Гассана"),
  • Шамбаша (Шам-баш, Şam baş тур. "Дамасська башта").
  Переклад буквальний, але не менш цікаво. Назви частин фортеці та назви куренів весь час повторювалися у кожній січі, навіть за Дунаєм, а назви куренів зараз можна навіть на мапі Краснодарського Краю побачити. Тобто, слід розуміти, що ці назви успадковано від засновників фортеці, або принаймні від будівельників. Одже, версія Сакальського про заснування Січі польськими шляхтичами не до кінця відображає дійсність.


• Просто цитата:
  "Только храбрый вітязь Запорожский Афанасій Колпак попрежнему отличался на северных степях Крыма, и его подвиги, не смотря на стратегическую их маловажность, запишем здесь если не для памяти всей Росии, то хотя для памяти Украинских патриотов." 
  (Дуже приємно, коли автор піклується про різних читачів :-) )

•  І знову згадка про полонених на викуп (православний ясир :) ): "800 челов. Христиан и Евреев отбито у Турок и Татар, но те частью отпущены на свободу, частью поселены в Запорожьи, а частью за откупом отпущены в отечество"
• У вирішальну мить на козацькій раді під час "атакування Січі" генералом Текелієм із церкви Покрови Пресвятої Богородиці вийшов поп і каже:
  "Що ж це ви будете православну кров проливати?" І всі заплакали і здалися...
  Віки йдуть, а московські попи аргументи не міняють.

Чекаю на коментарі й пропозиції :-)